Важливою складовою розвитку особистості є усвідомлення власних здібностей розпізнавати емоції, керувати думками й поведінкою, а також виявляти співчуття до інших. Емоційна реакція не суперечить раціональному мисленню — навпаки, емоції є невід’ємною частиною людського досвіду. Ефективне навчальне середовище сприяє розвитку внутрішніх ресурсів учнівства: уміння регулювати емоції, усвідомлено реагувати на виклики й обирати шляхи подальшого руху в навчанні.
Хоча багато людей здобувають ці уміння самостійно — через досвід, спостереження або метод спроб і помилок — інші потребують більшої та цілеспрямованої підтримки. На жаль, у багатьох навчальних середовищах розвиток таких умінь залишається в межах «неявного» навчального плану, що часто ускладнює доступ до них для значної частини учнівства.
Педагоги та середовища, які свідомо приділяють увагу емоційній компетентності, мають значно більше шансів успішно реалізувати принципи універсального дизайну навчання (UDL). Вони демонструють моделі поведінки, застосовують підказки, використовують різні підходи — усе це допомагає врахувати індивідуальні відмінності учнів, які завжди переважають над однорідністю. Ефективний підхід передбачає надання різноманітних варіантів підтримки, що відповідають потребам усіх. І хоча розвиток стратегій подолання труднощів є важливим для кожного, навчальне середовище не повинно змушувати учнів долати несправедливі бар’єри.
Важливим аспектом розвитку емоційної спроможності є особисте усвідомлення кожним учнем того, що саме його мотивує — як внутрішні, так і зовнішні чинники. Для цього учні можуть ставити собі реалістичні цілі й розвивати переконання, що ці цілі досяжні.
Разом із тим, вони потребують підтримки, щоб упоратися з розчаруванням або тривогою, які можуть виникати в процесі досягнення цілей. Навчальне середовище може включати різноманітні стратегії для підтримки натхнення та розвитку впевненості в собі як у здатному до навчання індивіда.
Для більшості учнів недостатньо лише спостерігати за моделлю регуляторних умінь — вони також потребують можливостей для обробки власних емоцій, усвідомлення сильних сторін і викликів. Нагадування, моделі та контрольні списки можуть допомогти їм обрати й випробувати адаптивні стратегії управління емоціями — як у відповідь на зовнішні події (наприклад, соціальна тривожність або відволікаючі чинники), так і на внутрішні (наприклад, нав’язливі або тривожні думки).
Крім того, учням слід надати опори для розвитку соціальної обізнаності — здатності розуміти інші точки зору, зокрема людей з різним культурним чи соціальним досвідом. Такі опори мають включати варіативність, яка підтримує повагу до різноманіття та створює безпечні простори для ідентичності кожного учня.
Створення можливостей для індивідуального та колективного рефлексування є ключовим способом розвитку емоційних здібностей. Підхід UDL нагадує нам про значну варіативність учнівства у рівні метакогнітивної обізнаності. Деякі з них чітко усвідомлюють свій поступ у досягненні цілей і вміють навчатися на власних помилках, тоді як інші потребують більш структурованих інструкцій і моделей для розвитку таких умінь.
Для багатьох учнів саме розуміння того, що вони рухаються вперед, є потужним джерелом мотивації. Натомість відсутність підтримки у визнанні власного чи групового прогресу часто призводить до втрати зацікавленості. Тому важливо, щоб учні мали доступ до різноманітних моделей і технік самооцінювання та групової оцінки, щоб обирати ті, що найкраще відповідають їхнім потребам.
Емпатія є важливою складовою спільного створення справедливих навчальних середовищ. Люди природно відчувають емпатію до тих, з ким мають спільний досвід або ідентифікуються. Щоб розвинути емпатію до тих, хто здається «іншим» або походить з іншого контексту, потрібні додаткові зусилля, усвідомленість і практика.
Заняття, які спонукають слухати та враховувати точки зору, відмінні від власних, розвивають комунікативні уміння й створюють умови для глибшого розуміння різноманітного життєвого досвіду. Такі практики допомагають розширити емпатію між учнями та сприяють формуванню турботливої, підтримувальної спільноти.
Уважне ставлення до досвіду та перспектив інших зміцнює довіру, створює безпечний простір для навчальних ризиків і підтримує спільне зростання. Однак трапляються ситуації, коли довіра порушується. Це не завжди є наслідком навмисної дії — іноді ми не усвідомлюємо, як наші вчинки впливають на інших. У таких випадках потужним інструментом є відновлювальні практики.
Замість покарання, ці практики дають змогу учням розглянути вплив своїх дій, відчути точку зору іншого, зрозуміти різницю між наміром і наслідком і зробити кроки до відновлення довіри в спільноті. Емпатія — ключовий компонент цього процесу.